Віктор Степанович Косенко
Косенко Віктор Степанович (11 (23) листопада 1896 — 3 жовтня 1938) — видатний український композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч. В історію української музики увійшов насамперед як майстер ліричних творів. Його вокальна, камерна та симфонічна творчість наповнена романтичними інтонаціями слов’янської музики й народної пісні.
Походження та освіта
Батько — Степан Семенович Косенко (пом. 1909, Варшава) — генерал-майор царської армії, мати Леопольда Йосипівна (уроджена Дорошевич, пом. 1919, Житомир). Діти — Марія, Олександр, Семен і Віктор — наймолодший.
Одному з небагатьох українських композиторів того часу — Косенкові пощастило отримати європейську музичну освіту. Його дитинство пройшло у Варшаві. Він був справді вундеркіндом: ще у віці шести років, не знаючи нот, з голосу грав «Патетичну сонату» Бетховена. Унікальні здібності хлопчика розвивали професори Варшавської консерваторії.
Музичну освіту Косенко продовжив у метрів Петербурзької консерваторії. Її тодішнім директором був відомий російський композитор Олександр Глазунов. Оцінивши обдарованість Косенка, Глазунов звільнив його від платні за навчання. У Петербурзі юний музикант зустрічався з Рахманіновим, Скрябіним.
1918 року закінчив Петроградську консерваторію по класах композиції у Н. А. Соколова та фортепіано в І. С. Миклашевської.
З 1918 року викладав у Музичному технікумі в Житомирі. У 1920 році одружився з Ангеліною Володимирівною Канеп та удочерив її дочок Ірину і Раїсу. Майже десять років Віктор Степанович прожив у Житомирі. Тут він і його друзі-музиканти створили мистецьке середовище, яке не поступалося столичному. Як згадує співачка Зоя Гайдай, їхніми слухачами були, насамперед, селяни, робітники і солдати. На життя молодий Косенко заробляв, ілюструючи музикою німі фільми. Сучасники розповідають, що глядачі бігали за ним із кінотеатру в кінотеатр, щоб послухати дивовижну гру музиканта: Косенко був феноменальним піаністом. У Житомирі з родиною жив у будинку № 6 (нині — № 10) по вулиці Дмитрівській.
З 1929 року викладав у Київському музично-драматичному інституті (з 1932 — професор). У 1934—37 роках працював у Київській консерваторії. Працюючи професором Київської консерваторії, створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні.
Виступав як піаніст із сольними концертами та в ансамблях. У своїй творчості, різноманітній за жанрами та переважно ліричній за характером, В. Косенко спирався на традиції російської (П. І. Чайковський, С. В. Рахманінов, О. Скрябін) та української класики (М. В. Лисенко). Товаришував із оперним співаком Іваном Паторжинським.
Помер Віктор Степанович Косенко 3 жовтня 1938 року. Похований на Байковому кладовищі. В тому же році у Житомирі музичне училище назвали його ім'ям.
Педагогічна та виконавська діяльність
Віктор Степанович Косенко був не лише видатним композитором, а й талановитим піаністом та педагогом, чия діяльність суттєво вплинула на розвиток української музичної культури першої половини ХХ століття.
Як виконавець, Косенко вирізнявся високою майстерністю піаніста, глибокою музикальністю та тонким відчуттям стилю. Його гра була емоційно насиченою, ліричною та водночас інтелектуально виваженою.
Педагогічна діяльність Косенка була тісно пов’язана з його прагненням виховати нове покоління музикантів. Значне місце у педагогічній спадщині композитора займають його фортепіанні твори для дітей та юнацтва, які й сьогодні використовуються у навчальному процесі.
Творчий стиль
Творчість Віктора Степановича Косенка вирізняється ліризмом, емоційною глибиною та поєднанням українських національних традицій із європейським романтизмом. Провідну роль у його музиці відіграє співуча мелодія, інтонаційно близька до народної пісенності. Гармонічна мова багата, з м’якими переходами та виразним колоритом.
Творча спадщина
Віктор Косенко залишив після себе десятки творів, які увійшли до золотого фонду української фортепіанної музики. Серед них «Альбом дитячих п'єс», на якому зростало багато поколінь юних піаністів.
- Для симфонічного оркестру: Героїчна увертюра (1932), «Молдавська поема» (1937).
- Для фортепіано з оркестром — Концерт (1928–37).
- Камерні ансамблі: Тріо (1927), Соната для віолончелі (1923), скрипки (1927) та альта (1928) з фортепіано.
- Для фортепіано: 6 поем (1915–21), 2 поеми-легенди (1921), 3 сонати (1922, 1924, 1926–30), 2 концертні вальси (1931).
- Романси, пісні, хорові твори, музика до к/ф «Останній порт», обробки народних пісень.
На фортепіанну музику композитора створений балет «Світанкова поема».
Пам’ять
1938 року за порадою поета Максима Рильського відкритий меморіальний кабінет-музей митця у Києві, по вулиці Михайла Коцюбинського, 9. З 2009 року має назву Музей-квартира В. С. Косенка. Тут зберігаються особисті речі, рукописи, фотоархів, епістолярна спадщина композитора.
Ім'я Косенка присвоєно Житомирському музичному училищу, Київській дитячій музичній школі № 3, його іменем названо вулиці в Києві та Житомирі. 2001 року засновано мистецьку премію імені Віктора Косенка за значні творчі досягнення в галузі музики для дітей та юнацтва.